28 червня 2026 року Україна відзначає 30-ту річницю Конституції, головного нормативно-правового акта нашої держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних і самоврядних органів, права та обов’язки громадян.
Історична довідка
Конституція України має понад тисячолітню історію. Її витоки – «Руська правда», «Литовські статути», акти та універсали періоду Гетьманщини – правові акти конституційного характеру, що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами.
У період Української революції та визвольних змагань 1917–1921 років конституційний процес розпочався відразу після проголошення Першого Універсалу Центральної Ради. 29 квітня 1918 року Мала Рада схвалила «Статут про державний устрій, права і вольності УНР», яким УНР проголошувалася суверенною державою, «самостійною і ні від кого незалежною».
Державотворчі процеси цього періоду спинила тривала окупація українських земель російською армією. Перша Конституція окупованої росіянами України (УСРР) була ухвалена в березні 1919 року. «Світле майбутнє» мала гарантувати диктатура пролетаріату і повна солідарність з іншими совєтськими республіками задля «спільної боротьби за торжество світової комуністичної революції». Після утворення у 1922 році СРСР, загальносоюзну Конституцію затвердили 31 січня 1924 року. На ХІ Всеукраїнському з’їзді рад 1929-го оформили нову Конституцію УСРР, що юридично закріпила входження України до складу СРСР та підпорядкувала республіканське законодавство загальносоюзним стандартам.
Після того, як через колективізацію, розкуркулення та Голодомор-геноцид українці на практиці «пізнали» тріумф совєтської «демократії», у 1936 році постала нова, так звана «сталінська», Конституція СРСР. Вона законодавчо закріпила «перемогу» соціалізму. Документ мав низку демократичних новацій (суто декларативних): загальне, рівне і пряме виборче право; таємне голосування; право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості.
Після розвінчання культу особи Сталіна відкривалися «нові обрії» ідеального суспільства, оформленого в Конституції УРСР 20 квітня 1978 року. Тут йдеться і про суверенну республіку. І «вся влада в Україні належить народові».
Крах совєтської імперії став крахом і основного закону, який узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.
Новітній конституційний процес нерозривно пов’язаний із відновленням української державності. Творення Конституції розпочалося із ухваленням Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Процеси національної законотворчості активізувалися з розпадом СРСР та ухваленням Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Всеукраїнський референдум засвідчив підтримку проголошення незалежності України. Більшість країн світу визнали Україну суверенною державою. Тож актуалізувалося питання підготовки Основного закону.
5 фактів про підготовку й ухвалення Конституції
- Проєкт Конституції України підготувала Конституційна комісія. 1992 року відбулося його всенародне обговорення і 26 жовтня 1993-го вироблено остаточний варіант. Далі справа призупинилася майже на рік. У листопаді 1994 року, після дострокових президентських і парламентських виборів, нові народні обранці створили ще одну Конституційну комісію.
- Черговою віхою на цьому шляху стало підписання Конституційного договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період підготовки нової Конституції України (8 червня 1995 року).
- Напередодні її ухвалення, в червні 1996 року, ситуація загострилася. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили зволікання з прийняттям Основного закону. Президент призначив референдум щодо його ухвалення на 25 вересня. А наступного дня Верховна Рада України проголосувала за Постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 годин – без перерви.
- Серед питань, які обговорювалися найгостріше, були державні символи (ліві категорично не погоджувалися на тризуб і синьо-жовтий прапор), мова, статус Криму (частина правих народних обранців наполягали на наданні півострову статусу звичайної області). Після неодноразових голосувань таки дійшли компромісу. Нелегко вирішувалося і мовне питання: українська мова стала єдиною державною, при цьому Конституція гарантувала вільний розвиток та використання російської та інших мов національних меншин.
- О 09 годині 20 хвилин 28 червня 1996-го першу Конституцію незалежної України проголосовано. У ній закріплено правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість, безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Конституція України містить норми прямої дії. Одним із ключових положень стала 5-та стаття, згідно з якою «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Однак конституційний процес на цьому не завершився. Конституційне будівництво триває весь час, допоки існує держава і розвивається суспільство.
Батьки законотворчості та конституціоналізму
Ярослав Мудрий. Київський князь, уклав збірку законів «Руську правду» – середньовічну українську збірку світського права, в якій відбито норми звичаєвого права, а також князівські нововведення. Вона є найвизначнішою пам’яткою давнього українського писаного права.
Пилип Орлик. Гетьман Війська Запорозького та Правобережної України автор «Виводів прав України».
Михайло Драгоманов. Фундатор національної конституційної думки, творець правової теорії. Своє бачення правової держави виклав у праці «Проєкт основ Статуту українського товариства «Вільна Спілка». Це – рівність перед законом, недоторканність особи і житла, таємниця листування, свобода пересування, віросповідання, мови, друку, театрів і навчання, зібрань, право на петиції до уряду, позиватись до суду на дії та рішення урядовців.
Михайло Грушевський. Розвинув політико-правову концепцію Михайла Драгоманова у статті «Конституційне питання і українство в Росії» та книгах «Наша політика», «Вільна Україна», «Початки громадянства (генетична соціологія)». Михайло Грушевський запропонував такі нові конституційні ідеї: децентралізація як надання регіонам широкої національної чи територіальної автономії, парламентське правління без застосування прямих виборів до законодавчого органу, поділ влади за горизонтальними і вертикальними зв’язками.
Микола Міхновський. Уперше в українській політичній думці висловив ідею боротьби «за єдину, неподільну, вільну і самостійну Україну». Підготував проект основного закону Самостійної України. Згідно з цим документом Україна мала стати спілкою вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями.
Іван Франко. Засуджував необмежену монархію та державу, де панує експлуатація людини. Новий устрій суспільства, на думку мислителя, може бути створений шляхом проведення народної революції, під якою він розумів низку культурних, наукових і політичних чинників, що змінюють основи суспільства та скеровують розвиток народу в інший бік. Послідовно розвивав конституційні ідеї кирило-мефодіївців та Михайла Драгоманова про українську національну державу, децентралізацію через громадське самоврядування, права і свободи людини, соціальну справедливість.
Більше про Конституцію України можна дізнатися на сайті Українського інституту національної пам’яті за покликанням: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/zhurnalistam/informaciyni-materialy-do-dnya-konstytuciyi-ukrayiny-2026